Виховний захід
Рушник на кілочку
- хата у
віночку
Мета: розширити та поповнити
знання учнів про традицію застосування і приз-
начення
українського рушника; прищеплювати любов до матері-трудівниці,
до своєї Батьківщини;
розвивати мовлення, пам'ять, творчу фантазію;
виховувати в учнів любов до
українського народу, глибоке почуття любові
до рідної домівки, отчого краю,
рідного слова; зміцнювати колектив класної
родини.
Обладнання: клас прибраний у дусі
української світлиці: рушники на вікнах, над
дверима, над стендами; на
столі вишита скатертина, на рушнику
коровай з калиною,
перед столом глек з соняшниками; на полу
домотканий килим.
Тип уроку: родинне свято
Вчитель. Ми живемо на українській землі, де з діда-прадіда жив
український народ зі своїми звичаями та традиціями. Наша кімната незвичайно
прикрашена – заквітчана чудовими рушниками. Сьогодні ми більше дізнаємось про
український рушник у народних звичаях та традиціях.
Від сивої старовини і до
наших днів, в радості й горі він став часткою нашого побуту. В народі говорили:
«Хата без рушників, що родина без дітей». Рушник можна порівняти хіба що з
піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження дитини, одруження
і смерть людини.
1 учень. Рушникове обличчя
веселе
Обліта коровай на столі,
Закликає гостей до оселі,
Випромінює щедрість землі.
2 учень. Рушничок на стіні
– давній звичай,
Ним шлюбують дітей матері.
Він додому із далечі кличе,
Де в калині живуть солов'ї.
3 учень. Він простелиться тим,
в кого серце
Не черствіє й дарує
тепло.
Хай цей символ сусідиться вічно
В нашій хаті на мир, на добро.
Вчитель. Вишиті рушники
створюють сімейний затишок, зміцнюють сім'ю. Палахкотять багатством кольорів
рушники. Коли добре придивитися, можна помітити на багатьох рушниках два
однакові кольори. Які ж це кольори?
Діти. Червоний і чорний.
Вчитель. У кожного кольору своя історія…
А що означає чорний колір?
4 учень. Це колір землі
нашої родючої, а інколи і смутку. В 945 році княгиня Ольга спалила багато міст
і сіл за вбивство її чоловіка Ігоря. Тому чорна гама символізує тугу жінок за
їх вірними охоронцями.
Вчитель. А що означає червоний колір?
5 учень. Це колір калини, колір щастя, ясного сонечка, любові.
Вчитель. Крім калини, люди на рушниках вишивали й інші рослини.
Які ж це рослини?
6 учень. Троянди, ромашки, волошки, маки, мальви, барвінок,
чорнобривці, колоски пшениці.
Вчитель. А що ще доповнювало орнаменти рушників?
Діти. Птахи. Любили їх українці, обожнювали. На українських
рушниках можна побачити качок, індиків, півників, лебедів, лелек.
Вчитель. У рушників довге і багате життя. Багато цікавого змогли
б вони розповісти про ті звичаї та традиції, де вони були головними героями.
Хочете послухати їх цікаві історії?
1 рушник. Мій рушник висить в кімнаті завжди на видному місці.
Перший витканий чи вишитий рушник призначався для гостей. Господиня на знак
поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик з водою і
люб'язно пропонувала свої послуги, приспівуючи:
Вода в відеречку,
Братику,
вмийся,
Рушник на
кілочку,
Братику,
втрися!
2 рушник. А цей рушник – утирач, утиральник кілковий. На цьому рушнику
різноколірні смужечки. Вони чарівні. Червона смужка означає: нехай
по-дорожньому завжди світить ясне сонечко, нехай зігріють люди мандрівника і
нагодують його.
Коричневий – щаслива дорога.
Зелена – зустріч з добрими людьми.
Синя – блакитне небо.
Жовта – символ здоров'я й успіху.
3 рушник. Був такий звичай в Україні. Весною, коли зеленіли хліба,
люди виходили в поле, несучи на рушниках хліб з сіллю, щоб був гарний врожай.
Такий рушник називається обрядовий.
4 рушник. А це рушник – стирок. Без нього не обходиться жодний
чисто вимитий посуд, стіл, лава.
5 рушник. Такі рушники вішають над вікнами, дверима, щоб вони оберігали
«Берегиню» від злих очей, від біди. Їх так і називають «оберіг».
Вчитель. Берегиня – це оселя,
в якій живуть люди. Це самі люди, посуд, меблі, вогнище, добре слово. Берегиня
– найдавніша богиня добра й захисту від усякого зла. Її зображали у вигляді
жінки в довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до неба.
6 рушник. Ще рушнички вішають на стінах, над картинами, над
іконами для окраси домівки, щоб було красиво і затишно. Такий рушник називають
«покутник» або «божничок». А у святкові дні, коли вся сім'я збиралася разом, на
нього клали хліб і сіль.
Вчитель. Слова «рушник» і «мати» часто зустрічаються разом. Я
зараз розкажу легенду про те, як мати рушником стала.
Було це
давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красинів. На все
були здатні й здібні хлопці, але лише одне не вміли робити – вишивати, як їх
мати. Сядуть, було, біля неї та й кажуть: «Ви, матусю, шийте-вишивайте та пісню
співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи».
Горнулась мати до синів і такі мудрі слова їм говорила: « Сини мої, долю я вам
вигаптую, а пам'ять про себе в рушниках залишу, тож бережіть їх». Багато
рушників вишила мати і всі між ними розділила. А даруючи, говорила: «Голуби
мої! Пам'ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, а рушник в дорогу
беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя
величає, здоров'я береже».
Померла
мати, а її слова й пам'ять про неї у рушниках залишилась і передаються з
покоління в покоління. З того часу існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.
Проводжаючи в далеку дорогу, на війну чи в армію, мати дарувала синові, дочці,
чоловікові рушник, щоб дорога була щасливою.
Такі рушники називають «подарункові».
(Звучить пісня «Пісня про рушник» П.Майбороди, сл..
А.Малишка. Діти разом з батьками виконують цю пісню)
7 учень. Колись в Україні не було такої дівчини, щоб не вміла
ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, як тільки дівчина підростала в сім'ї,
мати турбувалася про рушники. Довгими осінніми та зимовими вечорами молоді
дівчата вишивали рушники.
Кожна дівчина намагалась вишити собі
малюнок не схожий на інший. Від того, які вони були красиві, складалась думка
про її працьовитість. Їх показували гостям, сусідам, щоб підкреслити, яка це
майстриня. Дівчина дякувала матері за те, що вона навчила її вишивати рушники.
(Дівчина підходить до своєї матусі,
вклоняється їй)
Дівчинка. Та спасибі
тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько.
А я слухала, вставала
Та рушнички вишивала.
Вчитель. Коли дівчина ставала дорослою, її віддавали заміж із
цими рушниками.
(Дві мами стелять весільний рушник на підлогу)
На весіллі молода з
молодим ставали на весільний чи обрядовий рушник – рушник щастя, на якому була
зображена Берегиня, щоб життя їх було щасливим і довгим.
Чаруючі орнаменти тих рушників, які ви
сьогодні бачите, створили руки ваших мам, бабусь,прабабусь. В кожному вкладена
людська праця. Рушники берегли. Їх передавали як обереги з роду в рід. В
багатьох місцях України батьки і зараз бережуть рушники для дітей, як родову
реліквію і нізащо не віддадуть із рідної хати.
Ще один рушничок хоче розповісти про
себе.
7 рушник. Мій рушничок багато років люди зустрічають з великою
радістю. Я підношу дорогим гостям, якими ви сьогодні є, хліб і сіль, уквітчаний
калиною. Я символізую велику гостинність українського народу. Гостя зустрічали хлібом-сіллю.
(Дівчинка в національному одязі підносить батькам на
рушнику коровай, вклоняється)
Вчитель. Любі діти! Давайте створимо свої рушники. Поки ми ще не
вміємо вишивати, тому намалюємо свій рушничок на листочках-заготівках.
(Учні
малюють рушнички і виставляють їх на виставку малюнків)
За давньою традицією проведемо дітей у
дальню путь, у наступний клас. Діти, пройдіть під рушником і получіть
благословення ваших батьків на подальше навчання.
(Діти проходять під рушником, який держать дві мами)
Свято закінчилось, але ми не раз
будемо згадувати про рушник у народних звичаях і традиціях. Нехай же свято
об'єднає ще більше нашу класну родину: дітей і батьків. Хай вам щастить!
Коментарі
Дописати коментар